|
|
|
|
.: Библиотека :. |
|
Русская женская одежда XVII в. Стегновий одяг Загальний найдавніший тип – поньова. Спільні риси:До 15 років дівчина мала носити лише підпоясану сорочку, заборона на носіння стегнового одягу, котрий символізував шлюбну зрілість. Прикриває нижню частину тіла заміжньої жінки, особливо – ззаду. Закріплюється на талії поясом. 
Україна: Типи: запаска та дерга (обгортка, горботка, фота) – повсякденний і робочий одяг, плахта – святковий одяг, спідниця. Матеріал – шерсть. Дерга – чорний колір, відсутність малюнка. Покрій – 3 зшитих довгими боками прямокутника (60 на 90 см), огорнуті та зібрані навколо талії, підв’язані поясом. Поширена – Поділля, Прикарпаття та Полтавщина. Запаска – найчастіше без малюнка. Покрій – аналог дерги, але до верхніх кутів пришиті лямки, котрі зав’язуються навколо стану. Носять дві запаски різного кольору– позадницю та попередницю (звичайно дещо вужча, інколи її замінюють фартухом). На боках виникають просвіти, через котрі видна сорочка; правий просвіт прикривають привішеною до пояса чотирикутною торбиною у вигляді мішечка. Кольорове та орнаментальне рішення запаски: • Подніпров’я – позадниця – чорного кольору, попередниця – синього. • Поділля – попередниця заповнена тканим або вишитим орнаментом. • Придністров’я, Прикарпаття – заткана поліхромними смугами. • Полісся – біла запаска з широкою смугою червоного тканого орнаменту. • Святковий варіант – зеленого чи червоного кольору. Різновид запаски – фартук, який носили з різними типами стегнового одягу. Часто шили з дорогих тканин (парча, візерунчатий шовк, шерсть); був поширений на всій території України. Плахта – святковий одяг. Покрій – 2 прямокутники (150-180 на 40-80 см) зшиваються довгими боками до середини; шов – у вигляді кіл (копійками). Скріплені шматки складають посередині, зшитий кінець (стан) прикриває задню частину тіла, а нескріплені полоси (крили, криси) звисають позаду. Знизу вони трохи розходяться і через прорізь видна зшита частина. Щоб зшиті та незшиті частини були повернуті лицем, а не виворотом, інколи крили підгортають не назад, а наперед. Або відрізають їх та пришивають навпаки. Малюнок – клітинка, заповнена додатковими геометричного типу фігурами (ромбами, колами, багатокутниками). Спідниця – носили виключно жінки з середовища верхівки суспільства. Розширені донизу, завдовжки до ступень, пришиті до щільно прилягаючих ліфів. Тканина – дорога привізна (шовк, атлас, парча). Московська держава: Сарафан, по суті – юпка зі шлейками. Типи сарафанів • Косоклинний (шушун) – вшиті у поли юпки трикутні клинці. Покрій – вузький зверху, широкий – знизу; носять на лямках, спереду – розпірка до подолу з вузорчатою оторочкою; часто під грудями підв’язують поясом. • Круглий (московський). Покрій – призбирана юпка зі шлейками; розпірка – на грудях чи під піхвами, не прикрашається. Одягають вище грудей, а під ними підв’язують поясом чи фартухом. • Шубка. Аналог круглого, але з нашитим прикрашеним нагрудником. Біла Русь: Поньова. 4-6 прямокутників тканини (90 на 50-55 см кожний). Не зшиваючи, закріплюють на талії поверх сорочки за допомогою пояса. Сорочка Спільні риси: Довша за чоловічу, шиється з двох частин (верхня до поясу – з тонкішого полотна, нижня – з грубішого, коли вона зношується, то відпорюється і пришивається нова). Прикрашаються місця з’єднання рукава з плечем; часто – гаптуванням. Україна: Кошуля, сорочка. Типи сорочок: • тунікоподібна; • з плечовими вставками; • з суцільним рукавом; • на кокетці. Довжина: від 125 до 150 см. Більш короткі – щоденні. Суцільними шилися святкові сорочки. Носили підперезаними з напуском на пояс. Комір – високий під саму шию, оформлялися такими способами: • на сорочках з вставками – вузькою обшивкою, під яку збирали зборки; на краях обшивки пришивали дві повітряні петельки, крізь які просовували шнурок з китичками на кінцях і пов’язували його вузлом; грудний розріз глибший – близько 15 см; • на сорочках з суцільними рукавами – притримкою з нитки або шнурка, які стягували широку горловину в зборки; зав’язками коміра служили краї основного шнурка. В сорочках жінок з вищих суспільних верств і серед дівчат з міщан часто використовувався округлий шийний виріз, який досить низько спускався на верхню частину грудей (запозичення з польського й угорського костюмів). На Західній Україні – сорочки з коміром. З XVI ст. на рукавах: • шлярки – призбирані шнурком вузькі (3-5 см) оборки-манжети; • вузькі круглі манжети-чохлі (переважно у містах). Довжина рукавів – найчастіше 50-60 см. Полотно – різної якості; у середовищі козацької старшини дівчата пришивали до нарядних сорочок рукава з серпанку. Оздоблення: Вишивали біля коміра, на вставках, на краях рукавів, розташовуючи узор у вигляді поперечних смуг. Техніки вишивки: мережка, вишивання гладдю білими нитками. Вишивали шви кольоровими нитками й обшивали кантом комір (іноді й краї рукавів). Гаптування подолу сорочки – і у святкоій, і у буденній, звичай випускати поділ сорочки з-під стегнового одягу (східний вплив). Московська держава: Рубаха, исподка, подноска. Сорочка з коміром – святкова, без – повсякденна. У знаті: верхня –кольорова (у бояр – з легких шовкових тканин, найчастіше – червоного кольору), нижня – біла. З XVI ст. – сорочки з поликами (або із спуском). У них між центральною і бічними пілками вставляли трапецієвидні шматки тканини (полики). Типи сорочок за кроєм рукава: • довгорукавка (довгі рукави з розрізами, через котрі просовували руки); • руська (прямий рукав); • полянка (широкий, з вшитими клинцями); • засикушка (широкий, до ліктя, підв’язаний стрічкою). Сорочки оздоюлювали вишивками, хутряним облямуванням і бахромою, у знаті – гаптували перлами. Підперезувалися вузьким поясом, у боярських колах носили тільки як кімнатну, з’являтися так "на людях" і особливо перед чоловіками вважалося непристойним. Біла Русь: Кашула, сарочка. Сорочка з коміром – святкова, без – повсякденна. Ширина рукава – до 80 см. Рукав – з манжетою. Головні жіночі убори Спільні риси: Обовязкова умова – покриття заміжньою жінкою волосся. Засвітити волоссям – сором і небезпека (епідемії, неврожай). На Україні та Білорусії заміжнім жінкам гріх заплітати коси. Волоси скручують пасмами під низ і кладуть під головний убір. Москва: заміжня жінка заплітає 2 коси і ховає їх під головний убір. Росіянки підмальовували обличчя та чорнили зуби. 
  
Україна: Кибалка, хомевка, хомля: Луб’яне кільце для зачіски. Розділивши волосся на дві половини і скрутивши кожну з них у жгут, жінка намотувала її на кибалку, поверх неї накладали очіпок, який пов’язували наміткою або хусткою. Намітка, перемітка, серпанок: прямокутне платове вбрання голови. Лляна, зрідка конопляна тонка або взагалі прозора (часом підкрохмалена) тканина завдовжки до 5 м і завширшки до 50 см. Характерний засіб запинання – обгортання навколо очіпка та зав’язування пишним бантом ззаду. Подекуди один з кінців намітки пропускали попід підборіддям. Кінці прикрашали багатим тканим орнаментом. Очіпок, чепець, чепчик – різновиди: • твердий – з парчі та шовку, на підкладці, часом утеплений і виразно прикрашений вишивкою; передній край вишитої верхівки видається вперед і піднятий; його часто обвязуюють кольоровою шовковою хусткою, складеною, як стрічка (видна лише верхня частина убору); • м’який (чушка) одягали під платове вбрання або під твердий очіпок. Форми: округлі, напівяйцевидні, циліндричні, розширені вгору і сідловидні (з двома гребнями поперек голови). Призбирували в складки у повздовжньому і поперечному напрямках. Кораблик: Поширений вид шапки у колах шляхти, козацької старшини і багатих міщан. Мав невисокий округло видовжений наголовок із шовку, бархату або парчі і борти (околиш) – з боків більш низькі, що щільно прилягапи до наголовка, а спереду та ззаду високо піднімалися загостреними гопатями, часто роздвоєними у вигляді ріжків. Такий околиш завжди робили з іншого матеріалу – з темного бархату або сукна, а також іх хутра. До кораблика іноді прикріплювали стрічки, які ззаду звисали на спину. Носили також і звичайні плоскі круглі шапки з хутряними околишами. Дівочі головні убори та зачіски: Завжди носили волосся відкритим. Найпоширеніша зачіска – розпущене довге волосся. Коси:на Західній Україні – дві і більше коси (зачіска – в дрібниці або дрібушки, тобто маленькі коси), а на Східній – і 1, і 2 коси. У будні, під час роботи, коси укладали навколо голови вінком, а на свята – випускали на спину чи на груди. У коси вплітали золоті й срібні нитки, або обвивали їх вузькими смужками кольорової тканини. Щоденний головний убор – стрічка навколо голови; святковий – віночок з квітів (живих та штучних, особливо популярні – мак, чорнобривці, мальви, волошки), колосків, ковили, листя. Московська держава: Кичка – каркас для верхнього головного убору. Кичний убір: Кичка – обтягнений тканиною незамкнений обруч, передній край – півмісяць, підкова, лопата. Сорока – дорога візерунчата хустка, оздоблена спереду гаптуванням і стягнена шнурком зверху кички. Потиличник – ззаду; з боків – крила. Часто убір накривали убрусом. Фата, полотенце: Довге (4-5 м.) 50-60 см завширшки тонке полотно обгортали навколо голови, залишаючи кінці за спиною (довжина – іноді до землі). Форми: циліндрічна або зрізаного конусу. Повойник, волосник, сборник, чехлик, шлык: Зав’язується шнурком, протягненим через підшивку. Шиється з одного шматка тонкої тканини різних кольорів з поперечним підрізом на лобові. Підріз роблять так, що над лобом лягають мілкі зморшки, в той час, як тканина на лобові залишається гладенькою. На потилиці – рубчик, через який просовують шнурок. Підпотиличник (елемент кичного убору чи кокошника) – окремий чотирикутний шматок тканини (часто – малинового оксамиту), розшитий золотом і сріблом і наклеєний на липову кору. Довжина – до 49 см. Одягається на потилицю і підвязується стрічками. Убрус – прямокутний шматок тонкої тканини. Кокошник (московська шапкова мода бояринь, дворянок, городянок, на свята – селянок) Перші форми – зшита сорока: малинова оксамитова шапочка з невеличкими ріжками позаду, без гребня; на лобові і потилиці – золоте чи срібне шиття. Основні різновиди (за формою гребня): 1. Шоломок (або шпилястий). Два гребні поперек голови (передній закруглений, другий – вищий та звужений). 2. Дугоподібний. Один дугоподібний гребінь, котрий охоплює верхню частину голови від лоба до підборіддя. Прикрашали вирізними фестонами, оздоблювали пердами і коштовними каменями. Часто до гребня чіпляли покривало з узорної тканини, яке спадало на плечі й спину. Дівочі головні убори та зачіски: 1 товста коса – основна зачіска дівчат всіх верств населення. Поширене вплетення у неї золотих, срібнихта перлинних ниток, а також кольорових шнурків (стрічки – з 18 ст.). Головні убори – пов’язки та вінці. З вінцями носили рясна – кілька разків з перлів. Спереду – ажурна сітка (піднизь). Біла Русь: Кішачка, тканіца, лямец, капіца, кібалка: Форма – жгут зі льна, повсті чи тканини. Намітка: Довге (4-5 м.) 50-60 см завширшки тонке полотно обгортали навколо голови, залишаючи кінці за спиною (довжина – іноді до землі). Форми: циліндрічна або зрізаного конусу. Чапец, каптур: Зав’язується шнурком, протягненим через підшивку. Шиється з одного шматка тонкої тканини різних кольорів з поперечним підрізом на лобові. Підріз роблять так, що над лобом лягають мілкі зморшки, в той час, як тканина на лобові залишається гладенькою. На потилиці – рубчик, через який просовують шнурок. Підпотиличник (елемент кичного убору чи кокошника) – окремий чотирикутний шматок тканини (часто – малинового оксамиту), розшитий золотом і сріблом і наклеєний на липову кору. Довжина – до 49 см. Одягається на потилицю і підвязується стрічками. Убрус – прямокутний шматок тонкої тканини. Пояси та прикраси Україна: Типи поясів • прості ткані пояси-крайки – для підперезування сорочок і підв’язування плахт; завширшки від 3 до 5 см; декоративного призначення не мали, бо їх не було видно; • довгі (3 м) і широкі (20-39 см.) шерстяні пояси з кольорової тканини (червоної, зеленої, синьої і чорної) з повздовжніми смугами і бахромою на краях; зав’язували по-різному: то ззаду, то зтбоків, часто створюючи банти з довгими звисаючими краями, а коли підв’язували верхній одяг, краї заправляли усередину. На верхньому одязі, у верхівці суспільства (на відміну від народних мас) пояси майжне носили. Прикраси: • намисто з нанизаних на шнурок або нитку різнокольорових кульок з каміння, скла і металу; • коралі (природні і штучні); • східне намисто – з монет, мідних хрестиків, бляшок і ланцюжків; • силянки – широкі нагрудні наплічники з багатьох разків намиста і бісеру (Західна Україна, геометричний орнамент); • сережки – менш поширені і здебільшого прості (металеві кільця, півмісяць та грушовидні); • прикраси до головних уборів – наскронні пучки з гусячого, качиного чи курячого пір’я; • натільний хрест (обов’зково). Намистинкам надавали не тільки круглої, а й циліндричної та бочкоподібної форм, а також форми призм. Часто зустрічалося намисто з кількох разків. Московська держава: Сережки, персні, намисто (переважно з кількох разків перлів або коралів), зарукавки й круглі коміри-наплічники (виготовлені з нанизаних ажурними узорами перлів). Неодмінно – натільний хрест, підвішений на шнуркові чи ланцюжкові. Характерний елемент – ширинка – невелика квадратна хусточка з білої тафти, пишно оздоблена вишивкою, мережкою, перлами, бахромою і китицями. Взуття Україна: Постоли (моршки, ходаки) – за кроєм як чоловічі. Шилися з одного шматка товстої м’якої шкіри. Різновиди – тупоносі та гостроносі. Чоботи (в основному, чорні) – повторювали за кроєм чоловічі. Сап’янці (чорнобривці) – чоботи з фарбованої червоної, жовтої чи зеленої шкіри. Мали високі (5-6 см) каблуки, підбиті мідними підківками, а в заможних колах – ще й виведені на задниках кольорові узори. Туфлі – взуття жінок багатих верств суспільства. Шили – зі шкіри, рідше – з сукна і бархату – у формі полуботинків із загостреними носками, на середніх каблучках. Одягали як босоніж, так і на шерстяні, до колін, пошиті панчохи. Північ України – селянки носили личаки з онучами. Улітку – звичай жінок з народу ходити босоніж. Московська держава: Лапті-личаки з онучами, чоботи (у знаті з каблуком до 10 см) й туфлі на каблуках. Виготовляли із шкіри, бархату, шовку та парчі різних кольорів і, залежно від заможності, більш чи менш пишно оздоблювали вишивками і навіть гаптуванням з перлів та коштовних каменів. 
|
 |
|
